Смажені зелені помідори в кафе «Зупинка» - Страница 17

Моя друга половинка вважає можливою причиною інциденту повінь, через яку звіра винесло по трубах. Берта заявила, що їй байдуже, що саме це спричинило, але тепер вона уважно дивитиметься перед тим, як куди-небудь сісти.

Гарольд замовив опудало з ховраха.

Чи комусь іще цього місяця приходив великий рахунок за світло? Мій був дуже великий, що вкрай дивно, адже моя друга половинка від’їздив на тиждень рибалити зі своїм братом Альтоном, а саме він ніколи не вимикає за собою світла. Дайте мені знати.

До речі, Ессі Рю отримала роботу в Бірмінгемі. Вона грає на органі «Життя під захистом» у радіопередачі однойменної страхової компанії на радіо АМ-1070, тож знайте і слухайте.

Дот Вімз

Будинок престарілих «Трояндова тераса»

Стара траса Монтґомері. Бірмінгем, Алабама

19 січня 1986 р.

Місіс Тредґуд гадала, що цієї неділі Евелін не поїхала до будинку престарілих, і вирішила прогулятися коридором, у якому зберігалися ходунки та крісла-візки. Повернувши в коридор, вона побачила Евелін, яка сиділа на одному з тих крісел, поїдаючи шоколадний батончик «Бейбі Рут». По її обличчю рікою текли сльози. Місіс Тредґуд підійшла до неї.

— Люба моя, заради Бога, що сталося?

Евелін підняла очі на місіс Тредґуд і сказала:

— Не знаю, — і продовжила плакати та їсти батончик.

— Ну ж бо, люба, беріть вашу сумочку та прогуляємося трохи.

Місіс Тредґуд узяла її за руку, витягла з крісла і стала водити по коридору, туди й назад.

— А тепер розкажіть мені, люба, що з вами. У чому справа? Чому ви така сумна?

Евелін повторила:

— Не знаю, — і знову розридалася.

— О серденько, не може бути, щоб усе було так погано. Давайте почнемо, крок за кроком, і ви розповісте мені щось із того, що вас турбує.

— Ну… схоже, що відтоді, як мої діти пішли до коледжу, я почуваюсь нікому не потрібною.

— Це цілком зрозуміло, люба, — відповіла місіс Тредґуд. — Усі через це проходять.

Евелін вела далі:

— І ще… Здається, я ніяк не можу припинити їсти. Я намагалася й намагалася, щодня прокидаюся й думаю, що сьогодні буду дотримуватися дієти, і щодня її порушую. Я ховаю шоколадні батончики по всьому будинку і в гаражі. Я не знаю, що зі мною не так.

Місіс Тредґуд сказала:

— Ну, люба, один шоколадний батончик вас не вб’є.

— Один — можливо, але не шість чи вісім, — відповіла Евелін. — Хочу вже або остаточно луснути від жиру, або мати волю скинути цей жир і стати стрункою. Я немов застрягла… просто посередині застрягла. Жіноча емансипація прийшла занадто пізно для мене… Я вже мала чоловіка і двох дітей, коли з’ясувалося, що можна було й не виходити заміж. А я ж гадала, що це необхідно. Що я знала тоді? А тепер уже пізно щось змінювати. Я відчуваю, що життя лишило мене за бортом.

Вона обернулася до місіс Тредґуд. Сльози котилися по її обличчю.

— Місіс Тредґуд, я занадто молода, щоб бути старою, і занадто стара, щоб бути молодою. Я просто ні до чого не придатна. Я б хотіла накласти на себе руки, але сміливості забракне.

Місіс Тредґуд була обурена.

— Іще чого! Евелін Кауч, не смійте навіть думати про таке! Це як штрикнути мечем у бік Ісуса! Усе це лише пусті балачки, люба, ви маєте опанувати себе і відкрити серце Господу. Він допоможе вам. А тепер дозвольте мені спитати. Ви відчуваєте біль у грудях?

Евелін здивовано подивилася на неї.

— Ну, іноді.

— А спина й ноги болять?

— Так. Звідки ви знаєте?

— Дуже просто, люба. Ви лише проживаєте тяжку форму менопаузи, ось у чому справа. Усе, що вам треба, то це приймати гормони та щодня виходити гуляти на свіжому повітрі. Треба просто це пережити. Ось що я робила, коли таке відбувалося зі мною. Я могла розплакатись, поїдаючи стейк, від самої згадки про бідолашну корівку. Я доводила Клео до сказу, ридаючи увесь час, бо вважала, що мене ніхто не любить. І коли я починала діймати його своїм ремствуванням, він казав: «Так, Нінні, час уживати ліки». І колов мені В-12 нижче спини.

Я виходила на прогулянку щодня, уздовж залізничних колій, туди й сюди, от як зараз ми робимо. І дуже скоро я подолала цю проблему й повернулась до норми.

— Але я гадала, мені ще зарано для цього, — заперечила Евелін. — Мені щойно виповнилося сорок вісім.

— О ні, люба, чимало жінок проходять через це раніше. Ось у Джорджії була жінка, якій виповнилося лише тридцять шість. Тож одного дня вона сіла в машину і виїхала на ґанок будівлі окружного суду, опустила віконне скло і з криком: «Ось, що хотіли, те й майте» — жбурнула в поліцейського голову своєї матері, яку щойно відтяла на кухні. Та й поїхала собі вниз. Ось що може накоїти рання менопауза, якщо не бути обережною.

— Ви справді вважаєте, що проблема в цьому? І через те я останнім часом така дратівлива?

— Звісно. О, це гірше, ніж каруселі… угору-вниз, униз-угору… А щодо вашої ваги — ви ж не хочете бути худою. Ось погляньте лише на всіх цих старих навколо, більшість із них — сама шкіра та кістки. Чи просто підіть до баптистської лікарні й відвідайте палату ракових хворих — ті люди мріють погладшати на кілька кілограмів. Бідолашні, яких зусиль вони докладають, аби не втрачати вагу. Тож припиніть перейматися цим і дякуйте, що здорові! Що вам справді треба, це читати Боже Слово, і обов’язково щоранку Псалом дев’яностий. Це допоможе вам, як допомогло мені.

Евелін спитала місіс Тредґуд, чи буває в неї депресія.

Місіс Тредґуд відповіла відверто:

— Ні, люба, останнім часом ні. У мене просто нема не те часу, я надто зайнята тим, що дякую Господу за Його благословення. Їх так багато було в моєму житті, що й не перелічити. Гаразд, не зрозумійте мене неправильно, у кожного свій біль, і в декого — більше, ніж в інших.