Смажені зелені помідори в кафе «Зупинка» - Страница 62

К оглавлению

— А що не так із моїми друзями?

— Нічого, просто всі вони хлопці.

— То й що?

— Навколо стільки дівчат, які просто божеволіють від тебе, а ти ніколи не приділяєш їм часу.

Жодної відповіді.

— Щоразу, як хтось із них намагається заговорити з тобою, ти поводишся, як повний телепень. Я бачила.

Кукса почав колупати діру в картатій цераті.

— Дивися на мене, коли я з тобою розмовляю… Твій кузен Бастер уже одружений і очікує нащадка, а він лише на рік старший за тебе.

— То й що?

— А те, що ти ніколи не запросиш дівчину в кіно, а щоразу, як у школі танці, ти вирішуєш піти на полювання.

— Я люблю полювати.

— Я теж. Але знаєш, у житті є дещо більше, ніж полювання та спорт.

Кукса знову зітхнув і заплющив очі.

— Нічого іншого я робити не хочу.

— Я придбала тобі машину, ще й відремонтувала її спеціально для тебе, бо думала, що ти, можливо, захочеш звозити куди-небудь Пеґґі. Але ти тільки й робиш, що ганяєш дорогами зі своїми хлопцями.

— Чому саме Пеґґі?

— Ну, Пеґґі чи ще когось — я просто не хочу, щоб ти опинився сам-один, як-от бідолашний Смоукі.

— У Смоукі все гаразд.

— Я знаю, що все гаразд, але було б значно краще, якби він мав дружину й сім’ю. А якщо зі мною чи твоєю матір’ю щось трапиться? Що тоді буде з тобою?

— Я впораюсь — не дурний.

— Звісно, не дурний, та мені хотілося б знати, що хтось буде поряд, любитиме й піклуватиметься про тебе. Не встигнеш оком кліпнути, як усіх найкращих дівчат розберуть. І чим тобі Пеґґі не годиться?

— Ні, вона нормальна.

— Я знаю, що вона тобі подобається. Ти надсилав їй валентинки до того, як став великим цабе.

Жодної відповіді.

— Ну ж бо, тобі подобається хтось іще?

— Ні.

— Чому ні?

Кукса почав кривитися і раптом вибухнув:

— ПРОСТО НЕ ПОДОБАЄТЬСЯ, І ВСЕ. ДАЙ УЖЕ МЕНІ СПОКІЙ!

— Послухай, малюче, — сказала Іджі. — Може, ти й зірка на бейсбольному полі, але я тобі пелюшки міняла й можу дати тобі добрячої прочуханки! То в чому справа?

Кукса не відповів.

— У чому справа, синку?

— Я не знаю, про що ти кажеш. Я піду.

— Сядь. Не треба тобі нікуди йти.

Він зітхнув і знову сів.

Іджі м’яко спитала:

— Куксо, тобі не подобаються дівчата?

Кукса дивився вбік.

— Чому ж, цілком подобаються.

— Тоді чому ти з ними не зустрічаєшся?

— Ну, я не збоченець якийсь, якщо тебе це турбує. Просто… — Кукса обтер спітнілу долоню об свої штани кольору хакі.

— Ну ж бо, Куксочко, скажи мені, в чому річ, синку. Ми ж із тобою завжди вміли говорити відверто.

— Знаю. Я просто ні з ким не хочу це обговорювати.

— Знаю, що не хочеш, а я от хочу. Ну ж бо, в чому справа?

— Ну, просто… О Господи!

І тут він прошепотів:

— Ну, я хвилююся… Що буде, як котрась із них захоче зробити це…

— Маєш на увазі — захоче зайнятися сексом?

Кукса кивнув і глянув у підлогу.

Іджі відповіла:

— Ну, я б на твоєму місці вважала себе щасливчиком, еге ж? Гадаю, це можна сприйняти як комплімент.

Кукса обтер піт із верхньої губи.

— Синку, в тебе є якась проблема фізичного характеру — ну, знаєш, коли важко збудитися? Бо якщо є, ми можемо відвести тебе до лікаря на обстеження.

Кукса похитав головою.

— Ні. Не в тому справа. Це вже тисячу разів відбувалося, тож зі мною все гаразд.

Іджі була вражена цифрою, але зберегла спокій і продовжила:

— Ну гаразд, принаймні ми знаємо, що ти в порядку.

— Так, в порядку, справа лише в тому, що… ну, я ще ні з ким цього не робив… ну, знаєш… тільки з собою.

— Це не шкідливо. Але тобі не здається, що варто спробувати з дівчиною? Не можу повірити, що ти не мав жодної нагоди, такий привабливий хлопець.

— Так, нагода була. Не в тому річ… просто… — Іджі чула, як його голос тремтить. — Просто…

— Просто що, синку?

Раптом у нього з очей ринули гарячі сльози. Він глянув на неї.

— Мені страшно, тітко Іджі. Мені просто страшно.

Останнє, що могла запідозрити Іджі — це те, що Кукса, завжди такий сміливий, міг чогось злякатися.

— Чого ти боїшся, синку?

— Ну, я боюся, що можу впасти на неї, втратити рівновагу через свою руку, а може, не знатиму, як це правильно робиться. Розумієш, я можу завдати їй болю чи ще щось… не знаю.

Він уникав її погляду.

— Куксо, подивися на мене. Чого ти насправді боїшся?

— Я вже сказав.

— Ти боїшся, що дівчина може засміятися, так?

Нарешті за хвилину він видушив із себе:

— Так. Гадаю, в цьому справа.

І прикрив очі рукою, соромлячись своїх сліз.

Цієї миті серце Іджі сповнили теплі почуття до цього хлопчика, і вона зробила те, що робила так рідко: підвелась, обійняла його й почала колисати в обіймах, мов дитину.

— Синку, любий, не плач. Усе буде добре, янголе. Нічого з тобою не станеться. Тітка Іджі не дозволить, щоб трапилось щось лихе. Ні, не дозволить. Хіба я тебе коли-небудь підводила?

— Ні, мем.

— Нічого поганого не трапиться з моїм хлопчиком. Я цього не дозволю.

Увесь час, гойдаючи Куксу в своїх обіймах, Іджі почувалася безсилою і намагалася пригадати, чи знає вона когось, хто міг би допомогти.

Суботнього ранку Іджі відвезла Куксу на ріку, як робила колись багато років тому — крізь білі ворота з вагонних коліс і до будиночка з москітною сіткою на дверях, де й висадила його з машини.

Двері будиночка відчинилися, і свіжа від ванни, напудрена й напахчена жінка з мідно-рудим волоссям і яблучно-зеленими очима промовила: