Смажені зелені помідори в кафе «Зупинка» - Страница 11

І це було потрясіння. Ніхто не попереджав її, що буде так боляче. Вона так і не навчилася насолоджуватися сексом. Щоразу, як вона намагалась розслабитись, у її голові виринав образ поганої дівчинки.

Вона ж була гарною дівчинкою, завжди поводилася як леді, ніколи не підвищувала тону, завжди всім поступалася, з усім рахувалася тощо. Вона передбачала, що десь за обрієм на неї чекає винагорода, такий собі приз. Та коли донька спитала її, чи вона коли-небудь кохалася з кимось, окрім чоловіка, і вона сказала: «Звісно ж, ні», — відповіддю доньки було: «О мамо, як це тупо. Ти навіть не знаєш, чи він гарний коханець, чи ні. Який жах!»

Це була правда. Вона не знала.

Тож у кінцевому підсумку взагалі не важило, була ти гарною чи ні. Дівчата з середньої школи, які «пустилися берега», не опинилися на задвірках життя в соромі й ганьбі, як заведено було вважати. Вони були так само щасливі — або нещасливі — у шлюбі, як і решта жінок. Тож уся ця боротьба за власну чистоту, страх, що тебе торкнуться, страх одним недбалим жестом збудити в комусь шалену пристрасть і найбільший страх — завагітніти — усі ці страхи виявились марнування сил. Зараз кінозірки масово народжують позашлюбних дітей і дають їм імена на кшталт «Місячний Промінь» і «Сонячна Пір’їнка».

А якою була винагорода за її тверезість? Все життя вона тільки й чула: «Нема нічого гіршого за п’яну жінку», — і ніколи не дозволяла собі більш як один келих розбавленого віскі. А тепер увесь бомонд лікується від залежностей в Центрі Бетті Форд, фотографується там, а потім розважається на нескінченних вечірках, влаштованих з нагоди їхньої появи на публіці. Евелін часто гадала, чи в Бетті приймають людей, яким слід лікуватися від надмірної ваги.

Її донька якось дала їй затягнутися цигаркою з марихуаною. Та коли підставки під гаряче зрушили зі своїх місць на столі й поповзли до неї, вона злякалась і більше ніколи не пробувала. Тож наркотики відпали.

Евелін питала себе, де ж тепер її «клуб», де те місце, до якого вона прийшлася б…

Років із десять тому, коли Ед почав зустрічатися з жінкою, з якою разом працював у страховій компанії, Евелін записалась до групи під назвою «Довершена жінка». То була спроба врятувати свій шлюб. Не те щоб вона так сильно любила Еда, та все ж любила достатньо і втратити не хотіла. І що, власне, їй лишалось робити? Вона прожила з ним не менше, ніж із рідними батьками. Члени групи вірили, що жінки здатні віднайти цілковите щастя, якщо, в свою чергу, покладуть життя на те, аби зробити щасливими чоловіків.

Лідерка групи сповістила, що всі багаті й успішні в кар’єрному плані жінки, які здаються такими щасливими, насправді жахливо самотні, нещасні й потайки заздрять їхнім радісним християнським домівкам.

Довелося напружити фантазію, аби уявити, що Барбара Волтерс хотіла б усе покинути заради Еда Кауча, але Евелін докладала найбільших зусиль. Хоч вона й не була релігійною людиною, їй, звісно, було приємно знати, що Біблія підтримує її готовність стелитися під ноги чоловікові. Хіба святий апостол Павло не казав, що жінки не мають зазіхати на владу над чоловіками, але зберігати мовчання?

Тож сподіваючись, що вона на правильному шляху, Евелін почала втілювати план «Десять кроків до повного щастя». Вона спробувала крок номер один і зустріла Еда біля вхідних дверей оголена, загорнувшись у харчову плівку. Але Ед лише злякався: він заскочив у будинок і захряснув двері. «Господи Ісусе, Евелін! Ти що, з глузду з’їхала? А якби це був не я, а газетяр!»

Тож вона ніколи не зважилася на крок номер два: заявитися до нього на роботу в костюмі повії.

Утім, дуже скоро лідерка їхньої групи Надин Фінґергатт отримала розлучення і мала піти працювати, тож їхня група, так би мовити, накрилася. За деякий час Ед припинив бачитися з тією жінкою і життя владналося само собою.

Пізніше, усе ще в пошуках щастя, вона спробувала долучитися що Центру жіночої громадськості. Їй подобались речі, які вони відстоюють, але потайки Евелін бажала, аби ці дами хоч трохи фарбували губи та голили ноги. Вона єдина серед них була при повному макіяжі, у колготах і сережках. Спочатку їй хотілося бути серед них, та після того, як одна з жінок запропонувала за тиждень принести дзеркальце, аби дослідити свої вагіни, Евелін більше не повернулася.

Ед казав, що всі ті жінки — не більш як збіговисько невдоволених старих дів, занадто потворних, щоб знайти собі мужика. Ось і вона — надто знуджена презентаціями пластикового посуду й надто злякана, щоб зазирнути у власну піхву.

Того вечора, як вони з Едом ішли на їхню тридцяту зустріч випускників, Евелін сподівалася, що там знайдеться хтось, кому можна відкрити душу. Але решта жінок були так само збентежені, як і вона, і трималися ближче до чоловіків та напоїв, аби не загубитися. Їхнє покоління ніби сиділо на паркані, не знаючи, в який бік зіскочити.

Після зустрічі вона годинами сиділа, перебираючи свої шкільні фотографії. Вона стала їздити по місцях, де жила колись, знову і знову.

Від Еда не було жодної допомоги. Останнім часом він дедалі частіше поводився, як його батько, намагаючись триматися, як належало, на його думку, голові родини. З роками він дужче замикався у собі. У суботу Ед годинами тинявся на самоті навколо торгівельного центру «Все для дому», шукаючи чогось, а чого — він і сам не знав. Він їздив на полювання, рибалив, дивився свій футбол, як і решта чоловіків, — та жінка починала підозрювати, що він теж лише грає свою роль.

Евелін зазирала в порожній ріжок від морозива й гадала, куди поділася усміхнена дівчина зі шкільних фотографій.