Смажені зелені помідори в кафе «Зупинка» - Страница 33

* * *

Цього ранку, прокинувшись, Евелін упіймала себе на тому, що не може дочекатись поїздки до будинку престарілих. Історії, які вона слухала останні тижні — про Вісл-Стоп та кафе «Зупинка», — тепер здавалися їй більш реальними, ніж власне життя з Едом у Бірмінгемі.

Коли вона приїхала, нова подруга зустріла її в доброму гуморі, як завжди, і була рада отримати шоколадний батончик «Герші» без мигдалю — особливе замовлення.

Прикінчивши його наполовину, місіс Тредґуд пустилася у здогадки щодо долі одного блукача, якого вона знала багато років тому.

— Боже, хотіла б я знати, що сталося зі Смоукі Відлюдьком. Жодних звісток щодо того, де він зараз. Мабуть, уже помер.

Я пам’ятаю, як він уперше прийшов до кафе. Я саме їла смажені зелені помідори, а він постукав у задні двері в пошуках їжі. Іджі пішла на кухню й дуже скоро повернулася з тим бідолашним хлопцем, він був увесь брудний від довгого катання на потягах. Іджі сказала йому піти до кімнати і вмитися, а вона принесе йому поїсти. І пішла готувати йому обід, зауваживши при цьому, що зроду не бачила сумнішого хлопця. Він казав, що його звуть Смоукі Філліпс, але Іджі охрестила його Смоукі Відлюдьком і після того щоразу, як бачила його на дорозі, казала: «Он іде старий добрий Смоукі Відлюдько».

Бідолаха! Здається, він не мав родини, і Рут з Іджі пожаліли його, бо він прийшов напівживий. Вони дозволили йому оселитися у старому сараї за кафе. Але його щоразу тягнуло в подорожі. Двічі чи тричі на рік він знімався з місця й вирушав кудись, але рано чи пізно повертався, здебільшого втомлений та п’яний, забивався у свій сарай і сидів там певний час. Він ніколи в житті не мав нічого свого. Усе, що в нього було, це ніж, виделка й ложка в кишені пальта. І ще консервний ніж, якого він тримав за стрічкою капелюха. Казав, що нічим не хоче обтяжувати себе. Гадаю, той сарай на задньому дворі був єдиним місцем, яке він міг назвати своєю домівкою, і якби не Рут із Іджі, він помер би з голоду.

Та я все ж уважаю, що насправді він повертався тому, що був закоханий у Рут. Він ніколи про це не казав, проте легко було вгадати — такими очима він на неї дивився.

Знаєте, я вдячна небесам за те, що мій Клео пішов із життя першим. Напевно, чоловік не може жити без жінки. Ось чому більшість із них помирає одразу після смерті дружин. Це їх просто губить. Шкода… Але візьміть цього старигана Даневея, що тут. Не минуло й місяця, як померла його дружина, а він уже почав мацати жінок, усіх без розбору… Ось навіщо йому дають транквілізатори — щоб заспокоївся. Думає, що він Ромео, уявляєте собі? А бачили б ви, який він на вигляд — старий висловухий індик, та й годі. Але хто я, щоб таке казати? Як не виглядай, а завжди знайдеться хтось, для кого ти будеш найчарівнішою людиною в світі. Що ж, мабуть, він підчепить когось із місцевих старих пані…

Західна Медисон-стрит

Чикаґо, Іллінойс

3 грудня 1938 р.

Західна Медисон-стрит у Чикаґо нічим не відрізнялася від вулиці Претт-стрит у Балтиморі, Південної Мейн-стрит у Лос- Анджелесі або Третьої вулиці в Сан-Франциско. Вулиця євангельських місій, дешевих готелів і мебльованих кімнат, магазинів, що торгують уживаним одягом, їдалень із масними ложками, ломбардів, винних магазинів і борделів — усе це кишіло набродом, який можна було м’яко назвати «розчарованими в житті людьми».

Єдине, що в Чикаґо відрізняло цей рік від попередніх, — те, що Смоукі Відлюдько, який зазвичай подорожував сам, узяв із собою приятеля. Той був ще зовсім дитиною, та все ж, як-не-як, компанія. Вони познайомилися місяць тому в Мічиґані.

Це був гарненький хлопчик зі свіжим обличчям, вдягнений у тонкий сіро-блакитний пуловер поверх засмальцьованої коричневої сорочки та в мішкуваті коричневі штани, а шкіра в нього була ніжна, як сіднички маляти. Зовсім зелений, він мав чимало проблем у Детройті, де його намагалися зґвалтувати, і спитав, чи не міг би Смоукі супроводжувати його деякий час.

Смоукі відповів йому те, що колись сам почув від одного старигана:

— Їдь додому, синку, поки ще можеш. Тікай від такого життя, бо варто тобі один раз помочитися з вагона — і все, ти на гачку.

Але це не зупинило малого, як не зупинило колись і самого Смоукі, тож він вирішив: хай буде так.

Він був кумедним, цей малий. Ледве штани з себе не стягнув, нишпорячи в кишенях у пошуках червінця. Він будь-що хотів побачити танець Саллі Ренд із віялом під «Білих місячних птахів», як сповіщала афіша. Червінця він не знайшов, але жінці у скляній будці білетера стало так шкода його, що вона пропустила малого задурно.

Очікуючи, коли він повернеться зі свого шоу, Смоукі надибав четвертака й вирішив, що саме час піти та скуштувати стейк за десять центів у ресторанчику «Тайл-Ґрілл». Вони ще нічого не їли, окрім банки віденських сосисок і якихось зачерствілих крекерів. Смоукі запалив цигарку «Лакі Страйк», знайдену в зім’ятій, викинутій кимось пачці, аж тут із театру вилетів хлопець, задихаючись від захвату.

— Ох, Смоукі, ти б її бачив! Вона найгарніше, найніжніше створіння, яке я тільки зустрічав! Наче янгол, справжній янгол, що зійшов із небес.

Усю вечерю хлопець не міг зупинитися і все говорив та й говорив про неї.

Покінчивши зі своїми стейками, вони виявили, що їм бракує тридцяти центів, аби заплатити за номер у готелі. Тож вони попрямували до парку Ґранта, сподіваючись заночувати в одній з халабуд, споруджених із толю, картону, уламків старих меблів, якщо їм пощастить знайти собі місце. Тієї ночі їм пощастило.