Смажені зелені помідори в кафе «Зупинка» - Страница 69

Того літа він ще не раз вихвалявся синім костюмом, а восени красувався в ньому в Коламбусі, штат Джорджія, куди вони прибули до магістрату, щоб одружитися. Єдиними словами Іджі було:

— Я ж тобі казала.

Відтоді все, що мала робити Пеґґі, це знімати окуляри й дивитися на нього знизу вгору — і він був переможений.

Бірмінгем, Алабама

24 травня 1949 р.

Вищий і середній класи чорного суспільства Бірмінгема переживали найкращі часи, і «Слеґтаун ньюз» не втомлювалась доповідати про діяльність сотень світських клубів — що світліша шкіра, то кращий клуб.

Місіс Бланш Піві, дружина Джаспера, з такою ж світлою шкірою, як і в нього самого, була щойно призначена президентом «Королівського саксонського клубу світських красунь» — організації, члени якої були настільки світлошкірі, що фотографія щорічного зібрання клубу помилково потрапила на сторінки газет для білих.

Джаспера щойно переобрали Великим віце-канцлером поважного клубу «Лицарі Піфій», тож було цілком природно, що його старша донька, Клариса, стала того року найяскравішою дебютанткою у світських колах і була представлена до «Коаліції світлих».

З її шовковистим золотаво-рудим волоссям, персиково-кремовим кольором шкіри і зеленими очима вона вважалась найпривабливішою серед дебютанток.

У день «Балу дебютанток» Клариса вирушила до центру міста, щоб придбати якісь особливі парфуми для цієї події. На третій поверх вона піднялася головним ліфтом, призначеним для білих, як робила вже кілька разів, коли бувала в центрі сама (чудово знаючи при тому, що представники її раси їздять на вантажному ліфті).

Вона знала, що її мама й татко прибили б її, якби дізналися, що вона гуляє центром ось так — бо, хоча й заохочували її обирати світлошкіре товариство, смертельним гріхом вважалося видавати себе за білу. Але дівчина втомилася від поглядів чорних, що витріщалися на неї у вантажному ліфті; до того ж вона поспішала.

Вродлива жінка у яскраво-синій вовняній сукні за прилавком дбайливо і чемно звернулася до Клариси:

— Ви пробували «Вайт Шоудерз»?

— Ні, мем, здається, ні.

Жінка нахилилася за прилавок, щоб дістати пробник.

— Спробуйте трохи цього. «Шалімар» дуже популярні, але, гадаю, вони заважкі для дівчини з такою світлою шкірою, та й узагалі.

Клариса бризнула трохи на зап’ясток і понюхала.

— О, вони чудові. Скільки?

— Ці за спеціальною ціною, двісті грамів за 98 доларів. Прослужать вам щонайменше шість місяців.

— Тоді я їх беру.

Дама була задоволена.

— Гадаю, вони вам чудово пасують. Будете сплачувати готівкою чи чеком?

— Готівкою.

Жінка взяла гроші та відійшла, щоб загорнути коробочку.

Чорний чоловік у картатім капелюсі й пальті не спускав очей із Клариси. Він згадав її фотографію в газеті й підійшов до неї.

— Вибач, ти часом не донечка Джаспера?

Завмерши від жаху, Клариса вдала, що не почула.

— Я твій дядечко Артис, брат твого татка.

Артис, який трохи хильнув і не знав, що того дня Клариса видавала себе за білу, фамільярно поклав руку їй на плече.

— Це я, твій дядечко Артис, дорогенька… Хіба ти не знаєш мене?

Продавчиня парфумів вийшла з-за рогу, побачила Артиса й заверещала:

— АНУ ГЕТЬ ВІД НЕЇ!

Вона підбігла до Клариси й обійняла її.

— НЕ ЧІПАЙ ЇЇ! ГАРРІ!.. ГАРРІ!..

Прибіг адміністратор поверху.

— У чому справа?

Не відступаючи від Клариси, жінка-захисниця загорлала на весь поверх:

— ЦЕЙ НІГЕР ЛАПАЄ МОЮ КЛІЄНТКУ! ВІН ЇЇ РУКАМИ ХАПАВ! Я БАЧИЛА!

— ОХОРОНА! — закричав Гаррі й обернувся до Артиса, звузивши очі. — Ти торкався білої жінки, хлопче?

Артис був шокований.

— Ні, сер, це моя племінниця.

Артис намагався все пояснити, але на той момент охоронець скрутив його, заломив руку йому за спину й виштовхав крізь чорний хід.

Продавчиня тим часом тим часом втішала Кларису:

— Усе гаразд, люба, той нігер або п’яний, або ненормальний.

Група дам, що зібрались навколо, наперебій висловлювала співчуття.

— Ще один п’яний негр… Бачите, що буває, коли з ними по- доброму?

Обдерши собі долоні й коліна об бетонну доріжку позаду універмагу, на яку його штовхнули, Артис сів на трамвай, що прямував на південь, і зайшов за дерев’яну перегородку з написом «Кольорові». Опустившись на сидіння, він гадав, чи дівчина в універмазі була все ж таки Кларисою.

Багато років по тому, коли Клариса вже була одружена й мала дітей, вона увійшла до кав’ярні Бриттлінґа, де він працював офіціантом, і дала йому 25 центів на чай. Але не впізнала його, як і він не впізнав її.

«Вімз віклі»

(Тижневик міста Вісл-Стоп, Алабама)

10 серпня 1949 р.

Смуга невдач

Мабуть, ми старішаємо або втрачаємо глузд… Моя друга половинка, Вілбур, повертається додому третій день поспіль зі скаргами на головний біль. Хіба є щось у світі щось гірше, ніж чоловік, у якого невеличка мігрень? Ось чому, напевно, дітей народжуємо ми…

А мені самій було нестерпно читати газету, тож учора вранці я поїхала до Бірмінгема, щоб перевірити свій зір і — треба ж таке! — надягла окуляри Вілбура, а він начепив мої. Наступного разу купимо собі оправу різного кольору.

Утім, у мене все не так уже й погано. Чула, нещодавно була пожежа в салоні краси Опал, а Бідді Луїз Отис, якій у той час саме робили перманентну машинну завивку, заволала, як різана, бо думала, що то її голова горить. Насправді ж зайнявся жмут старого волосся в кошику для сміття. Вередлива Пташка, помічниця Опал, загасила вогонь, і все владналося.