Смажені зелені помідори в кафе «Зупинка» - Страница 81

Преподобний Скроґґінз відповів, що дуже вдячний, але в нього є власна Біблія. Поклавши руку на принесену з собою книгу, він присягся казати правду, тільки правду й нічого, крім правди, і нехай Господь йому допоможе.

Іджі була збентежена. Вона розуміла, що привів його сюди її власний адвокат. Чому він спочатку не порадився з нею? Вона б попередила, що цей чоловік нічого гарного про неї не скаже.

Але було запізно — він уже був на трибуні свідка.

— Преподобний Скроґґінзе, чи не могли б ви пояснити суду, навіщо ви зателефонували мені здалека і що повідомили вчора ввечері?

Преподобний кахикнув, прочищаючи горлянку.

— Так. Я зателефонував вам, щоб повідомити, що маю інформацію стосовно місцезнаходження Іджі Тредґуд і Джорджа Пульмана Піві ввечері 13 грудня 1930 року.

— Чи була вона зі своїм кольоровим робітником тієї ночі в будинку її матері, як було викладено тут, на суді?

— Ні, не була.

«От чорт», — подумала Іджі.

Адвокат наполягав:

— Ви стверджуєте, преподобний Скроґґінзе, що вона збрехала стосовно свого місцезнаходження того вечора?

Преподобний закусив губу.

— Ну, сер, як християнин я не можу сказати напевне, чи збрехала вона. Гадаю, вийшла звичайна плутанини з датами.

Він розгорнув Біблію, яку тримав у руках, розкрив її ближче до кінця і став проглядати окрему сторінку.

— Я маю багаторічну звичку занотовувати у своїй Біблії всі дати, на які припадають наші церковні заходи. І ось одного вечора, проглядаючи ці записи, я побачив, що вечір 13 грудня збігається з початком виїзного молитовного зібрання, яке щороку проходить на наших баптистських землях. І сестра Тредґуд була там, разом зі своїм найманим працівником, Джорджем. Він займався провіантом — як робить завжди, уже двадцять років.

Окружний прокурор підстрибнув:

— Протестую! Це нічого не означає. Убивство могло бути скоєне в будь-який час протягом наступних двох днів.

Преподобний Скроґґінз люто зиркнув на нього й обернувся до судді.

— Справа ось у чому, ваша честь: наші виїзні молитовні зібрання завжди тривають три дні та три ночі.

— І ви впевнені, що міс Тредґуд була там? — не вгавав адвокат.

Преподобний Скроґґінз був помітно ображений тим, що хтось піддає сумніву його слова.

— Звичайно ж, була.

Він звернувся до присяжних.

— Сестра Тредґуд сумлінно бере участь у всіх наших церковних заходах і є солісткою церковного хору.

Вперше за все життя Іджі розгубилася, заклякла, втратила дар мови. Усі ці роки члени клубу «Маринований огірок» вигадували й розповідали відверті небилиці, вважаючи себе неперевершеними брехунами — і за якихось п’ять хвилин преподобний Скроґґінз поклав їх усіх на лопатки. Він був таким переконливим, що вона сама ледь не повірила йому.

— Скажу вам чесно, ми в нашій церкві настільки шануємо сестру Тредґуд, що наші парафіяни всі, як один, сіли на автобус і приїхали сюди свідчити на її користь.

На цих його словах двері судової зали відчинилися і до неї увійшла найдивніша компанія з усіх, які будь-коли збирав разом Господь: тут були Смоукі Відлюдько, Джиммі Довбень Гаррис, Сплінтер Беллі Ел, Дойда Секкетт, Інкі Пардю, Бо Довгоносик Джек, Ельмо Вільямз, Бородавочник Віллі та інші… І всі зі свіжими зачісками з салону Опал та в позиченому вбранні. То була лише невеличка частина тих, кого роками годували Іджі й Рут і кого Смоукі зміг згуртувати вчасно.

Одне за одним вони ставали на трибуну й давали переконливі свідчення, у найменших подробицях пригадуючи молитовне зібрання на березі річки в грудні 1930 року. Останньою за чергою, але не за значенням увійшла сестра Єва Бейтс у прикрашеному квітами капелюшку та з сумочкою в руках. Вона посіла місце свідка і ледь не до сліз зворушила присяжних спогадами про те, якою прихильною була до неї сестра Тредґуд першої ночі зібрання, як зізналася, що тієї ночі Господь торкнувся її серця через натхненну проповідь преподобного Скроґґінза, спрямовану проти руйнівної дії віскі та тілесних зваб.

Приземкуватий щуплавий суддя з шиєю завтовшки як рука навіть не потурбувався спитати присяжних про їхній вирок. Він стукнув молотком і сказав окружному прокурору:

— Схоже, Персі, що ви взагалі не розслідували цю справу. По-перше, тіла не знайдено. По-друге, у нас є дані під присягою свідчення, яких не можна спростувати. Наразі все, що ми маємо, це цілковита відсутність доказів — суцільне ніщо. Я вважаю, що цей Френк Беннетт нажлуктився й сам загнав машину в річку, де його давно зжерли риби. А це вже кваліфікується як смерть унаслідок нещасного випадку. Ось із чим ми маємо справу.

Він знову стукнув молотком, проголосивши:

— Справу закрито.

Сипсі на балконі пустилася в танок. Ґрейді глибоко, полегшено зітхнув.

Суддя, високоповажний Кертис Смут, збіса добре знав, що не було ніяких триденних виїзних молитовних зібрань посеред грудня. Також зі свого місця він чудово бачив, що книга в обкладинці Біблії в руках у священика — зовсім не Біблія. Та й нечасто випадало йому бачити таке збіговисько виряджених пройдисвітів і волоцюг. Проте річ у тім, що кілька тижнів тому в судді померла донька. Померла завчасно після нелюдського життя на околиці міста, і все це з вини Френка Беннетта. Тож насправді судді було начхати, хто вбив того сучого сина.

Коли вже все було позаду, преподобний Скроґґінз підійшов до Іджі та потиснув їй руку.

— Побачимось у церкві в неділю, сестро Тредґуд, — він підморгнув їй і пішов.

Його син Боббі почув про суд і зателефонував батькові, щоб розповісти, як одного разу Іджі врятувала його від в’язниці. Тож Скроґґінз, якому вона дошкуляла все життя, переступив через себе, аби врятувати її.