Смажені зелені помідори в кафе «Зупинка» - Страница 92

«Вімз віклі»

(Тижневик міста Вісл-Стоп, Алабама)

25 червня 1969 р.

Тяжко прощатися

Із сумом сповіщаю, що це наш останній випуск. Відтоді, як я звозила мою другу половинку на південь Алабами на канікули, він просто схибився на ідеї оселитися там. Ми знайшли собі містечко прямо на березі затоки і збираємося переїхати туди за пару тижнів. Тож тепер старий бевзь може рибалити день і ніч, якщо схоче. Я знаю, що балую його, та попри всю свою дратівливість він усе ще чудовий хлопець. Не знаю, що й казати про наш від’їзд. Обоє ми виросли тут, у Вісл-Стоп, і пережили тут стільки чудових моментів, стількох друзів мали. Але більшість із них тепер деінде. Місто давно вже не те, і зараз, коли побудували всі ці новітні хайвеї, важко навіть сказати, де закінчується Бірмінгем і починається Вісл-Стоп.

Тепер, озираючись назад, я відчуваю, що після закриття кафе «Зупинка» серце міста зупинилося. Цікаво, як такий дрібний заклад вмів гуртувати разом стількох людей?

Принаймні з кожним із нас лишаються власні спогади — а зі мною ще й мій старий коханий.

Дот Вімз

P. S. Якщо хтось із вас буде у Фейргоупі, штат Алабама, зазирніть до нас. Ви неодмінно впізнаєте мене — я сидітиму на задньому ґанку й чиститиму рибу.

Міський цвинтар

Вісл-Стоп, Алабама

19 квітня 1988 р.

На другий Великдень після смерті місіс Тредуд Евелін вирішила будь-що сходити на цвинтар. Вона купила гарний букет білих великодніх лілій і поїхала на своєму новому рожевому «кадилаку», пришпиливши брошку у формі джмеля, всіяного 14-каратними камінцями і зі смарагдовими очима — ще одну винагороду.

Сьогодні вранці вона була на врочистому сніданку з колегами по «Мері Кей», тож вирушила ближче до вечора. Більшість відвідувачів уже встигли піти, але цвинтар був повний яскравих великодніх прикрас усіх кольорів райдуги.

Евелін довелося проїхати трохи довше, перш ніж вона знайшла родинну ділянку Тредґудів. Перша могила, на яку вона натрапила, належала Рут Джеймісон. Пройшовши далі вздовж ряду, вона побачила великий подвійний надгробок із янголом:

ВІЛЬЯМ ДЖЕЙМС ЕЛІС ЛІ КЛАУД

ТРЕДҐУД ТРЕДҐУД

1850–1929 1856—1932

Улюбленим батькам, не втраченим,

а таким, що пішли раніше туди,

де ми знову зустрінемось

Поряд з ними було:

ДЖЕЙМС ЛІ (БАДДІ) ТРЕДҐУД

1898–1919

Юнак, що покинув нас дочасно,

але назавжди залишився в наших серцях

Вона знайшла могили Едварда, Клео і Мілдред, але ніяк не могла знайти своїх друзів, і вже починала панікувати. Де місіс Тредґуд?

Нарешті в наступному ряду праворуч вона побачила:

АЛЬБЕРТ ТРЕДҐУД

1930–1978

Наш янгол на землі, який знайшов спокій в обіймах Ісуса

Вона глянула на могилу поруч з Альбертовою, і там було написано:

МІСІС ВІРДЖИНІЯ (НІННІ) ТРЕДҐУД

1899–1986

З поверненням додому

Тієї ж миті спогади про доброту цієї жінки наринули на неї, і вона зрозуміла, як сильно тужить за померлою. Зі сльозами на очах вона поклала квіти й почала обривати дрібні бур’яни, що наросли навколо надгробка. Евелін втішала себе думками, що в одному можна бути певною: якщо рай існує, місіс Тредґуд неодмінно там. Чи зустрінеться ще коли-небудь на землі така чиста, нелукава душа? Евелін сумнівалася.

Як дивно, думала Евелін. Завдяки знайомству з місіс Тредґуд вона вже не так боялася старіти й умирати, як колись, та й сама смерть тепер виглядала для неї зовсім інакше. Навіть сьогодні її не полишало відчуття, що місіс Тредґуд просто вийшла до сусідньої кімнати.

Евелін тихо заговорила до подруги:

— Пробачте, що не приїхала раніше, місіс Тредґуд. Ви ніколи не дізнаєтеся, як часто я думала про вас і шкодувала, що вже не зможу поговорити з вами. Мені так гірко, що я не побачилася з вами перед вашою смертю. Мені просто не спало на думку, що я можу ніколи більше вас не побачити. Так і не встигла вам подякувати. Якби не наші недільні розмови, не знаю, що б я робила.

Вона зупинилася на мить і продовжила:

— Я здобула нам той рожевий «кадилак», місіс Тредґуд. Гадала, що це зробить мене щасливою, але, знаєте, без вас мені навіть наполовину не так радісно на ньому кататися. Як часто я мріяла, що приїду й заберу вас, і ми поїдемо на недільну прогулянку або до Оллі на барбекю.

Продовжуючи виривати бур’яни, вона дісталася іншого краю надгробка й говорила далі:

— Мене попросили трохи попрацювати в групі психологічної підтримки в університетській лікарні. І знаєте, я можу, — вона засміялася. — Я казала Еду, що вже точно впоралася б із хворобою, на яку страждала сама.

І ви не повірите, місіс Тредґуд, але я стала бабусею. Двічі. Дженіс народила дівчат-близнючок. А пам’ятаєте матір Еда, Велику Матусю? Так от, ми перевезли її до «Маєтку жайворонків», і там їй подобається більше. Я теж рада… Після вашої смерті я зненавиділа «Трояндову терасу». Останнього разу, коли я там була, Джинін розповіла, що Веста Едкок досі божеволіє, ніяк не оговтається після від’їзду містера Даневея.

Усі сумують за вами: Джинін, ваші сусіди Гартмани… Я їздила туди й забрала речі, які ви мені залишили, і тепер постійно готую за тими рецептами. До речі, з останнього разу, як ми бачилися, я скинула дев’ятнадцять кілограмів. Маю скинути ще хоча б два.

А минулого місяця помер ваш друг Осі. Утім, напевно, ви це вже знаєте. І ще дещо, ледь не забула вам сказати.

Пам’ятаєте ту фотографію, де ви в синій сукні в білий горошок у Лавмена? Я вставила її в рамку, і тепер вона стоїть у мене на столі у вітальні, і коли її побачила одна з моїх клієнток, вона сказала: «Евелін, ви виглядаєте достоту як ваша мати!» Хіба це не дивовижно, місіс Тредґуд?