Смажені зелені помідори в кафе «Зупинка» - Страница 93

Евелін розповіла подрузі все, що пригадала з подій останнього року, і пішла лише тоді, коли була цілком упевнена: місіс Тредґуд знає, що в неї все гаразд.

Щаслива й усміхнена Евелін поверталася до машини. Але, проходячи повз могилу Рут, вона зупинилася.

З’явилося щось нове, чого не було раніше. На могильному камені стояла банка зі свіжозрізаними маленькими трояндами. Поруч лежав конверт, надписаний тонким розмашистим почерком:

...

ДЛЯ РУТ ДЖЕЙМІСОН

Здивована, Евелін підняла конверт. Усередині була старомодна великодня листівка з намальованою маленькою дівчинкою, яка тримала в руках кошик різнокольорових крашанок. Вона розгорнула листівку.

Особлива, дбайлива і лагідна ти,
уособлення світла, взірець доброти,
що чесніше, вірніше ніде не знайти,
і найкраща у світі,
без сумніву,
ти!

А на картці було написано:

Я завжди пам’ятатиму тебе.
Твоя подруга,
Заклиначка бджіл.

Евелін стояла з листівкою в руці та озирала кладовище, але навколо нікого не було.

«Бірмінгем ньюз»

17 березня 1988 р.

Літня жінка оголошена зниклою

Місіс Веста Едкок, 83-річна мешканка будинку престарілих «Трояндова тераса», учора покинула територію закладу, перед тим оголосивши, що має подихати свіжим повітрям, і досі не повернулася.

Коли її бачили востаннє, вона була вдягнена в рожеву сукню з ворсової тканини й лисячі хутра, взута у сині пухнасті капці. Могла також мати на голові плетену шапочку та тримати в руках чорну бісерну сумочку.

Водій автобуса пригадав пасажирку, яка відповідає опису, — учора пізно ввечері вона сіла в автобус біля будинку, попросивши підвезти її.

Якщо ви бачили когось із такими прикметами, будь ласка, зателефонуйте місіс Вірджинії Мей Шмідт, директорці будинку престарілих, за номером 555-7607.

Син літньої жінки, містер Ерл Едкок-молодший з Нового Орлеана, каже, що його мати могла заблукати.

«Бірмінгем ньюз»

20 березня 1988 р.

Зникла літня жінка знайдена в любовному гніздечку

Місіс Веста Едкок, 83-річна жінка, про зникнення якої повідомили з будинку престарілих «Трояндова тераса» кілька днів тому, знайдена в мотелі «Бама» в Іст-Лейк. Її супутник, 80-річний містер Даневей із Бірмінгема, пережив легкий напад і сьогодні вранці був доправлений для обстеження до університетської лікарні.

Місіс Едкок попросила повернути її до будинку престарілих. Жінка перебуває в пригніченому стані, адже, за її словами, «Волтер виявився не тим чоловіком», яким вона його вважала.

Стан містера Даневея оцінюють як задовільний.

Траса 90

Маріанна, Флорида

22 травня 1988 р.

Білл і Меріон Ніл та їхня восьмирічна донечка Петсі їхали цілий день. Повз вікна промайнув придорожній рекламний стенд, який пропонував: «Свіжі яйця, мед, свіжі овочі та фрукти, свіжий сом, прохолодні напої».

Усіх трьох мучила спрага, тож Білл розвернув машину. Коли вони вийшли, поряд нікого не було, тільки двоє старих чоловіків у спецівках сиділи під величезним чорним дубом позаду стенда. Один зі старих підвівся і підійшов до них.

— Привіт, люди. Чим можу вам прислужитися сьогодні?

Почувши голос, Меріон збагнула, що це не старий чоловік, а стара жінка зі сніжно-білим волоссям та засмаглою обвітреною шкірою.

— Нам три кока-коли, будь ласка.

Петсі не спускала очей із банок меду, вишикуваних на полиці.

Коли стара жінка відкривала одну за одною три крижані кока-коли, Петсі показала на банки з медом і спитала:

— А що там?

— Там медовий стільник, прямо з вулика. Раніше таких не бачила?

Петсі була зачарована.

— Ні, мем.

— Звідки ви, народе?

— З Бірмінгема, — відповіла Меріон.

— Що ж, знаємо. Я колись мешкала в маленькому містечку там неподалік. Ви, мабуть, ніколи про нього не чули: крихітне таке містечко під назвою Вісл-Стоп.

Білл відповів:

— Авжеж, звичайно. Там, де колись були сортувальні станції. Наскільки пам’ятаю, там ще було кафе, в якому смажили барбекю.

Стара жінка посміхнулася.

— Саме так.

Білл показав на рекламний плакат.

— Не знав, що в такій далечині водиться сом.

— Звичайно, водиться, але морський. Тільки сьогодні в мене його немає.

Вона кинула погляд на маленьку біляву дівчинку, аби переконатися, що та слухає.

— Минулого тижня я спіймала одного, але він був такий величенький, що ми не змогли витягти його з води.

— Правда? — захоплено промовила Петсі.

У блакитних очах жінки блиснула іскорка.

— Атож, безумовно. Якщо чесно, сом був такий великий, що ми його сфотографували, так сама лише фотографія важить фунтів сорок.

Маленька дівчинка схилила голову набік, намагаючись уявити собі це.

— Ви впевнені?

— Звісно, впевнена. Але якщо ви мені не вірите… — вона розвернулася й гукнула до старого у дворі: — Гей, Джуліане! Зайди-но до будинку й принеси мені фотографію сома, якого ми впіймали тиждень тому.

Той ліниво відгукнувся:

— Не можу… вона заважка для мене, щоб тягти сюди. Можу спину надірвати.

— Ось бачите, я ж казала.

Білл засміявся, а Меріон тим часом розплатилася за напої. Вони вже збиралися йти, коли Петсі смикнула матір за рукав її сукні.

— Мамо, а можна купити баночку меду?

— Серденько, в нас удома й так багато меду.

— Будь ласка, мамо, у нас немає жодного медового стільника. Будь ласка!