Смажені зелені помідори в кафе «Зупинка» - Страница 27

24 червня 1936 р.

Трагедія біля стін кафе

Із сумом сповіщаємо, що минулого тижня маленький хлопчик Іджі й Рут втратив руку, граючись на коліях перед кафе «Зупинка». Він біг уздовж потяга, аж раптом послизнувся і впав на колії. Кондуктор Барні Кросс стверджує, що потяг рухався зі швидкістю близько сорока миль за годину.

Наразі хлопчик перебуває в лікарні в Бірмінгемі й, хоча він втратив багато крові, почувається добре і скоро буде вдома.

Таким чином, за останній рік у місті Вісл-Стоп було втрачено ногу, руку та вказівний палець. І це не враховуючи загибелі одного негра під потягом. Висновок один: у майбутньому слід бути обережнішими. Усі ми втомилися від того, що наші рідні втрачають кінцівки (і не лише їх).

І особисто я втомилася писати про це.

Дот Вімз

Будинок престарілих «Трояндова тераса»

Стара траса Монтґомері. Бірмінгем, Алабама

23 лютого 1986 р.

Місіс Тредґуд ласувала горіховим кремом у шоколаді, принесеним Евелін, і продовжувала пригадувати, мабуть, найулюбленіший період свого життя — час, коли всі потяги ходили повз її дім.

Але дещо зі сказаного нею минулого тижня вкрай зацікавило Евелін, і нарешті ця цікавість прорвалася назовні.

— Місіс Тредґуд, ви, здається, казали, що в Іджі й Рут був маленький син?

— Так-так, Кукса. Зроду не зустрічала більш мужнього хлопчика. Навіть втративши руку, він не здався.

— Боже мій, як це сталося?

— Потрапив під потяг, і йому відрізало руку, трохи вище ліктя. Насправді його звали Бадді Тредґуд-молодший, але вони кликали його «Кукса», бо це все, що лишилося від його руки. Ми з Клео відвідували його в лікарні, і він тримався дуже мужньо, не плакав, не жалів себе. Іджі виховувала його таким, учила бути сильним і вміти тримати удар.

Вона пішла до свого друга, який виготовляв надгробки. Замовила в нього дитячий надгробок, на якому було викарбувано:

ТУТ ЛЕЖИТЬ РУКА БАДДІ-МОЛОДШОГО

1929–1936

СПОЧИВАЙ З МИРОМ, ДРУЖЕ

Вона встановила його в полі позаду кафе, і коли хлопчик повернувся додому, відвела його туди, і вони урочисто справили похорон його руки. Прийшли всі. Діти Онзелл і Великого Джорджа, Артис і Джаспер, маленький Віллі Бой і Вередлива Пташка, усі сусідські діти. Іджі запросила кількох юних орлів-бойскаутів, які вийшли й зіграли на горні військовий поховальний марш.

Іджі першою стала кликати його «Кукса». У Рут ледве не стався напад, коли вона це почула. Вона заявила, що це підло казати так. Але Іджі заперечила, що це найкраща ідея, бо так ніхто не дражнитиме його позаочі. А ще вона гадала, що так він швидше змириться з втратою руки і не братиме це близько до серця. І, як виявилось, мала рацію — ще ніхто в світі не вмів робити стільки всього однією рукою… Аякже, він умів стріляти по кульках, полювати, рибалити — усе, чого тільки бажав. Він став найкращим стрільцем у Вісл-Стоп.

Коли він був маленьким, Іджі виводила його щоразу, як у кафе з’являлися нові люди, і просила розповісти довгу-предовгу історію про те, як він ловив сома в річці Ворріор-Ривер. Усі були в захваті, а тоді Іджі питала: «Наскільки великий був той сом, Куксо?»

А він витягував руку, просто як дорослі рибалки роблять, щоб похизуватися уловом, і казав: «Отакенний». А потім Іджі з Куксою реготали з виразів облич присутніх, що намагалися зрозуміти, якою ж довгою була та рибина.

Звичайно ж, я не кажу, що він був святий. У нього траплялися невеличкі спалахи гніву, як і в решти маленьких хлопчиків. Але я лише раз в житті бачила, щоб він скаржився і засмучувався. Це було того різдвяного дня, коли ми всі сиділи в кафе, пили каву і їли фруктовий пиріг, коли він раптом почав шаленіти. Усі іграшки порозкидав. Рут із Іджі пішли до нього в кімнату, і не встигли ми оком кліпнути, як Іджі вивела його, вдягненого, за двері. Рут, засмучена та схвильована, кинулася слідом за ними, питаючи, куди вони йдуть, але Іджі лише відповіла: «Не зважай» — і сказала, що вони скоро повернуться.

І вони справді повернулися десь за годину, і Кукса вже був у доброму гуморі й сміявся.

Багато років по тому, коли він був у мене на подвір’ї та підрізав кущі, я вийшла на ґанок і подала йому склянку чаю з льодом. Я спитала: «А пам’ятаєш, Куксо, Різдво, коли ти так розлютився, що почав топтати конструктор, який ми з Клео тобі подарували?»

А він лише розсміявся та й відповів: «Авжеж, тітко Нінні, — отак він мене називав, — чудово пам’ятаю». Я спитала: «Куди Іджі водила тебе того дня?» А він мені: «О, я не можу розповісти, тітко Нінні, обіцяв, що не буду».

Тож я й досі не знаю, де він був тоді. Та, мабуть, Іджі сказала йому щось важливе, бо він ніколи більше не переймався через відсутність руки. 1946 року він став чемпіоном з полювання на диких індичок… А ви знаєте, як важко підстрелити дику індичку?

Евелін відповіла, що ні, не знає.

— Що ж, люба, дозвольте вам розповісти: треба поцілити цю птаху просто межи очі, а голова в неї не більша за мій кулак! Ось що таке влучний постріл!

Він навіть займався різними видами спорту… І ніколи відсутність руки його не зупиняла… А який він милий! Я зроду не зустрічала приємнішого хлопця.

Звичайно, Рут була гарною матір’ю, і він обожнював її. Як і ми всі. Але Іджі й Кукса були особливі. Вони разом їздили полювати й рибалити, і їм не було в цьому рівних. Гадаю, вони більше полюбляли компанію одне одного, ніж будь-чию ще.

Пам’ятаю, одного разу Кукса поклав до кишені шматок горіхового торта й зіпсував гарні штани. Рут його дуже сварила, але для Іджі це була найкумедніша річ у світі.