Смажені зелені помідори в кафе «Зупинка» - Страница 71

— Я знаю, в усьому є свої добрі й погані сторони, — сказала Евелін. — І все одно я їм заздрю і нічого не можу вдіяти. Просто хочу бути вільною і розкутою, як вони.

— Що ж, нічого не можу сказати, — відповіла місіс Тредґуд. — Я лише хочу собі барбекю і тістечко — отоді я була б щаслива.

Вісл-Стоп, Алабама

15 жовтня 1949 р.

Вередливій Пташці Піві було шістнадцять, коли вперше їй на очі потрапив Ле Рой Ґрумз. Дівчина миттєво зрозуміла, що він — чоловік її мрії, й одразу сказала йому про це. Він працював кухарем у потязі «Півмісяць», що перетинав Вісл-Стоп на шляху до Нью-Йорка через Атланту. За рік на світ з’явилась маленька дівчинка, яку Ле Рой назвав Олмондиною, на честь страви з форелі, присутньої в меню пульманівських вагонів-ресторанів.

Ле Рой був вродливий і добрий хлопець, який постійно подорожував і дорогою зупинявся в багатьох місцях; і коли Вередлива Пташка дізналася, що він переїхав до майже білої, але не зовсім — світло-жовтої окторонки з Нового Орлеана, це ледь не стало для неї смертельним ударом.

Вона була в розпачі, коли їй на очі потрапила реклама у «Слеґтаун ньюз»:

ЗАТЕМНА ШКІРА? ХОЧЕТЕ МАТИ КОЛІР ОБЛИЧЧЯ, ЯКИЙ ЗАЧАРОВУЄ?

Тоді спробуйте «Відбілювач шкіри» доктора Фреда Палмера.

ЧИСТА СВІТЛА ШКІРА ВИГРАЄ ПОЦІЛУНКИ

Чоловіки милуються гарною, гладенькою шкірою. Використовуйте МАЗЬ «УСПІХ», щоб отримати світлішу, гарнішу шкіру менш ніж за 5 днів.

КРАСА ПОЧИНАЄТЬСЯ ЗІ СВІТЛОГО ОБЛИЧЧЯ

Тож пробудіть до життя всю вашу природну красу з особливим (освітлювальним) кремом для обличчя «Білизна».

ЗАНАДТО КУЧЕРЯВЕ ВОЛОССЯ?

Дозвольте сучасній науці покінчити з тугими, непокірними, жорсткими кучерями. Отримайте сяюче красою, пряме, шовковисте волосся з натуральним лосьйоном для волосся «Блек енд Вайт Плюко». Спробуйте «Релаксу» — й отримайте пряме волосся всього за 7 днів.

Скажіть «ПРОЩАВАЙ» КУЧЕРЯВОМУ ВОЛОССЮ

Якщо ваше волосся коротке й кучеряве, спробуйте «АНТИКУЧЕРІ» просто сьогодні. Тимчасово розгладжує волосся.

Вередлива Пташка перепробувала їх усі. Пробувала й інші, але марно — після місяця невтомних зусиль вона так і залишилась вугільно-чорною кучерявою помічницею перукарки з Вісл-Стоп, а Ле Рой досі жив у Новому Орлеані зі своєю подругою-окторонкою.

Тож вона віднесла свою маленьку донечку до Сипсі, повернулася додому й злягла в ліжко, помираючи від кохання.

Ніхто нічого не міг удіяти. Опал приходила до неї та благала повернутися до роботи в салоні краси, але Вередлива Пташка продовжувала лежати, день у день потягуючи джин «Індичка» і слухаючи одну й ту саму пісню. Сипсі казала, що краще б Ле Рой помер, ніж жив з іншою, бо два місяці безперестанного самотнього пияцтва не принесли Пташці жодного полегшення.

Щасливим чином слова Сипсі виявилися пророчими, бо містер Ле Рой Ґрумз пішов з цього світу, діставши в скроню іграшковим залізним самоскидом одного з окторончиних дитинчат.

Коли Вередлива Пташка дізналася трагічну новину, вона встала з ліжка, пішла до ванної кімнати і вмилася. Потім зробила собі на сніданок яєчню з беконом, кукурудзяну кашу з гострим соусом, печиво з маслом і сиропом «Іґл Бренд» і три горнятка гарячої кави. Вона прийняла ванну, вдяглася, трохи змастила волосся персиковою олією «Діксі», нахилилась до дзеркала, щоб нанести потрійний шар яскраво-помаранчевих рум’ян і того ж кольору помаду, а тоді вийшла з дому і вирушила гуляти Бірмінгемом.

За тиждень вона повернулася в супроводі ошелешеного юнака в картатому капелюсі з зеленим пером і коричневому габардиновому костюмі.

Меморіальна баптистська церква імені Мартина Лютера Кінґа

Південна 4-та авеню, 1049, Бірмінгем, Алабама

21 вересня 1986 р.

Евелін обіцяла місіс Тредґуд, що піде зі своїми тривогами до Господа й попросить у Нього допомогти пережити цей скрутний час. На жаль, де шукати Господа, жінка не знала. Вони з Едом не бували в церкві відтоді, як діти виросли. Але сьогодні Евелін відчайдушно потребувала допомоги, когось, на кого можна покластися, тож вдяглася й поїхала до Пресвітеріанської церкви на Гайленд-авеню, членами якої вони колись були.

Але, діставшись туди, з якоїсь неясної причини вона просто проїхала далі. Коли ж спохопилася, то побачила, що знаходиться в іншому кінці міста на парковці перед Меморіальною баптистською церквою імені Мартина Лютера Кінґа — найбільшою негритянською церквою в Бірмінгемі. Евелін не розуміла, що вона тут, у біса, робить. Може, це через те, що вона місяцями слухала про Сипсі та Онзелл. Вона не знала.

Усе своє життя вона вважала себе людиною ліберальних поглядів. Ніколи не вживала слова «нігер». Але з чорними спілкувалася не більше, ніж решта білих середнього класу до 60-х років — здебільшого обмежувалася знайомствами серед прислуги, своєї та подруг.

У дитинстві, коли тато відвозив покоївку додому — до південної частини міста, вона іноді їздила разом із ним. Дорога тривала лише десять хвилин, але для неї це було наче подорож до іншої країни: музика, одяг, будинки — усе було геть інакше.

На Великдень вони їздили туди, щоб помилуватися на новомодні великодні вбрання тутешніх мешканців: рожеві, пурпурові, жовті — і відповідного кольору капелюхи з перами.

Звичайно, тільки чорні жінки працювали в будинках. Щойно поблизу траплявся чорний чоловік, її мати впадала в істерику і кричала, щоб донька швидше бігла вдягнула халат («чорний чоловік поблизу!»). До сьогоднішнього дня Евелін почувалася незручно в присутності чорних чоловіків.